18+

Послизнувся. Упав. Помер. …А потім розплющив очі — і опинився в іншому світі.

Я не останній спадкоємець древнього роду. Не злидар, що мусить доводити свою цінність. І вже точно — мене не підстерігає безславна смерть у темному кутку. Ні. Тут усе інакше. Навіть більше — усе навпаки.

У мене велика й любляча родина, де я — бажаний син і брат. У моїх жилах пульсує сила, якої не має жоден чоловік… бо магія тут належить лише жінкам. Лише їм… і мені.

Я сам обрав свої “подарунки прибульця” — і, зізнаюся, вибір вийшов вдалим. От тільки тепер мене хочуть одружити. І водночас — убити. Чому? Поняття не маю.

Одне знаю напевно: у цьому світі нічого не зрозуміло… але кожна мить — неймовірно захоплива.

Я був звичайним хлопцем — не архімагом, не богом чи найманим убивцею. І мав мрію — стати аристократом. Коли до неї лишався лише один крок, мене вбили. Молитва до Хранителя світів про допомогу допомогла, але не так, як я хотів. Тепер я в тілі князя, найвищого аристократа імперії. От тільки моє джерело знищено, ноги паралізовані, а мене ненавидять усі, включно з дворовим псом. Батько хоче забрати мою спадщину, його родина бажає моєї смерті, та ще й мною зацікавилася Таємна Розшукова служба. Що ж, дорогу подолає той, хто йде. Одного разу я зміг піднятися — піднімуся й ще раз. Я повернуся у свій світ, заберу звідти матір із сестрою та помщуся тим, хто мене зрадив — не буду я Тимофій Багряний.

Зустрічайте – я Владислав Громов, класичний “попаданець” у тіло Громова молодшого, спадкоємець практично знищеного роду Громових. Колись ми були дуже сильні, і наше ім’я вселяло трепет ворогам. Але минув час, і від могутнього роду залишилися лише я та дід. Сьогодні ж усе змінилося, тому що саме сьогодні я усвідомив свої сили. Тепер вороги вмиються своєю кров’ю, і пощади не буде нікому. А потім я займуся глобальними проблемами Землі. Тому що, як виявилося, я майже бог, і Землі, судячи з усього, скоро настане кінець. Що ж, Перун мені на допомогу і важкий посох у руки…

Читайте слов’янське фентезі, змішане з класичною боярською тематикою. Ручаюся, нудно не буде!

Кузьму Єфімова чекала слава найталановитішого мага століття, але божевільний експеримент його дідуся в один момент зруйнував усі надії. Тепер його знають лише як сильного «воїна», тим більше що сам юнак уникатиме всього, що пов’язане з магією. І хоча йому доведеться навчатися в елітному коледжі для дітей аристократів, своє майбутнє він бачить як командира найманців. Але всі таємниці стають відкритими, і багато сильних світу цього нині змушені враховувати у своїх планах невідомого хлопчика під прізвиськом «Варлок».

Ви коли-небудь мріяли потрапити у своє минуле? З тими знаннями, які ви маєте зараз, могли б стати королем. Ну, або успішним бізнесменом, на гірший випадок.

А тепер уявіть, що це сталося насправді. Єдине, що заважає, — ваше минуле стало альтернативним. Те ж тіло, ті ж знайомі люди, та сама країна і місто. Але у світі вашого минулого є магія. Хоча й не дуже сильна, але вона є. Імперією керують Будинки.

Саме це сталося зі мною, звичайним працівником громадського харчування. Невідомо як, але я опинився у своєму тілі п’ятнадцять років тому. Знайомий, а водночас і незнайомий будинок.

Живи і насолоджуйся, але ні. Чи буває все так просто?

Це жорсткий, кривавий, гіркий та дуже ліричний текст. Задуманий як «правдива історія про вампірів», роман у результаті став будь-яким, тільки не «вампірським». Ні, вампіри там є. Вони живуть, страждають, люблять, ненавидять, радіють, вбивають, гинуть… Але набагато цікавіше те, що твориться навколо них. Те, що відбувається з людьми. І з не зовсім людьми. Замість меча — сокира. Замість магії — міцне слово. Боляче і страшно буде всім.

Автобіографічний роман-концерт “Розрив” створений за всіма законами компілятивного жанру епохи постмодерну та сучасної української неогероїки. Він розповідаює про життєві переживання, протистояння характерів, кохання чоловіка і жінки, любов до рідних дітей.

“Як видно з назви, роман автобіографічний і висвітлює пекло, в якому я прожив останні два з половиною роки свого життя. У ньому змішалося все: революція, війна, розлучення, концерти Ореста Лютого, спогади юності і дитинства, цькування в пресі, наклеп, йобаний гламур і багато іншого. Скажу чесно - такою відвертою прози я не очікував сам від себе”, - зазначає автор.

Люди, вичавлені своїм світом, чужі йому, з’являються дуже рідко. За весь час, що пройшов після Смути, з порталів між світами, з’явилося лише сімнадцять людей. Церква брала їх під своє крило і випускала у світ тоді, коли вважала їх повністю готовими до майбутніх випробувань. Серед них були паладини, маги та навіть один пророк. І всі вони не виправдали покладених на них надій. Всі загинули, хто випадково, хто від рук створінь та слуг Руйнівника. Є теорія про те, що наш світ також вважає їх за чужинців. Чужак, який не сприймається Арландом, не зможе в ньому існувати і тим більше виконати покладену на нього місію.