Архіл...?

Книга про незвичайного випадкового мандрівника під час початку Другої світової війни. Маючи знання і можливості, недоступні звичайним людям, він не прагне всюди лізти зі своїми вказівками, але життя завжди складніше і цікавіше, ніж здається. Будь-які плани втрачають сенс, коли втручається Його Величність Випадок.

Паспорт книжки
Автор	Павєл Кожевніков
Назва циклу	Архіл...?
Жанри	#фантастика, #фентезі, #попаданці, #виробничій роман
Обсяг	5 книжок
Мова	москальська

Все починається, як ніби автор вирішив написати епічний фентезі… але забув, що для цього треба мати талант. Архіліч у своїй цитаделі спостерігає, як сили «світла» штурмують його твердиню. І тут — сюрприз! — головного лорда темряви звуть Сергій. Сергій, Карл! Далі в кабінет вривається якийсь борець із «темрявою», і вони видають діалог, після якого «борець» починає підозрювати, що світло не завжди добро, а темрява — не завжди зло. Глибоко, як калюжа після дощу. Потім, за лекалами п’єси Шварца «Дракон», борець стає новим архілічем, а наш «герой» — живим і здоровим — телепортується в інший світ. І, звісно, потрапляє у часи початку Другої світової війни. Бо куди ж іще?

Отже, «Архіл…?»¹ Чому Архіл? Ну, мабуть, від «архіліч». Але автор не вважає за потрібне пояснити. Це слово є лише в назві, і все. Тож я теж буду називати його Архілом. Не дарма ж книжка так названа, га?

Архіл народився десь у раїсі. Коли саме — не пам’ятаю, і, чесно, шукати не буду. Головне, що через кілька десятиліть після війни. Жив, вчився, помер, а потім — бац! — опинився у магічному світі в тілі ліча. І нежив (а як інакше назвати існування нежиті?) п’ятсот років, керуючи темною країною, рятуючи дітей з неволі та вивчаючи магію. Дружив з ельфами й гномами, які його поважали. А людей — ні. І правильно.

Тепер він знову людина. Магія смерті змінилася на магію цілительства. Викликає з-за обрію (це я так поетично називаю інші світи) душі істот і видає їм нові тіла. Першою була дівчина з нейромережою в голові, з далекого майбутнього, яка загинула в битві з мешканцями Місяця. Потім — дівчина-дроу, принесена в жертву богині Ллос власними жрицями. Потім — вампіри, яких він призначив суддями (не кровосісі, а просто ті, хто вміє випивати душі, вершачи свій суд). А далі — цілий деміург на ім’я Архонт. Чому б і ні?

Паралельно він лікує людей, рятує червоноармійців, допомагає Рокоссовському воювати, знищує фашистів і тягне із-за обрію нових вампірів, збільшуючи їхній клан. Лікує цілими шпиталями, винаходить живу воду, клепає амулети, а його кишеньковий деміург одним поглядом відновлює техніку до стану «тільки з заводу». І так вони повільно сунуть на Маскву. Епічно, ага.

Ще він навчився омолоджувати людей. Тепер іноземні буржуїни полюють на нього, намагаючись викрасти або вбити. НКВД та НГКБ бігають у нього на побігеньках, Гітлер уже зжер свій килимок, а сталін з батьківською посмішкою дивиться на чарівного Архіла, який рятує радянський совок. Ідилія.

Випадково вони здобудуть перемогу, знайдуть представників перших цивілізацій, що започаткували людство, і битимуться з породженнями темряви… І вся ця маячня розтягнута на п’ять книжок. П’ять, Карл.

Автор, як і більшість сучасних нарасійських писак про потраплянців у часи Другої світової, — кон’юнктурник. З першої глави ГГ потрапляє (уважно!) до білоруського села літом 1945 року і стає свідком нападу кривавої банди кривавих бандерівців! Далі — підлі й підступні англійці, швейцарці, американці, французи… А найбільші негідники — поляки! Тавра ставити ніде! Радянський совок квітне завдяки мудрому керівництву йосипа сталіна і не менш мудрому — лаврушки берії². Плакати чи сміятися — не знаю.

Я можу терпіти графоманію, якщо сюжет цікавий. Можу терпіти слабкий сюжет, якщо він добре написаний. Можу навіть не помічати любок, якщо сюжет і стиль тримають рівень. Але тут… Стиль — жах, сюжет — маячня, любок зашкалює. І кінцівка підвішена. Не буду перечитувати і вам читати не раджу. Хіба що ви мазохіст.

Мої рейтинги
Сюжет	★★☆☆☆
Читабельність	★★☆☆☆
Любок	★★★★☆
Графоманство	★★☆☆☆