Швейцарець

Алекс не цікавився політикою, йому були однаково байдужі і комунізм і капіталізм — у тому ідеологічної іпостасі, його цікавило лише «тут і зараз», причому — виключно матеріальному аспекті буття. Спілка розвалилася, але бонзи соціалістичного табору майже миттєво перефарбувалися під нові реалії, тож особливої різниці між колишніми непримиренними ворогами й не спостерігалося.

Для працьовитої і не обділеної здібностями молодої людини, та ще й у центрі Європи, життя — це не лише робота, а й — свобода, дівчата, мотоцикл, а також інші — хай і менш значущі деталі. І все б йшло своєю чергою, але втрутився Його Величність Випадок: хронопортал переніс Алекса майже на сто років у минуле. Радянський за духом і виховання, європейський за устремліннями і поглядами життя людина опиняється у зовсім іншому світі, котрій жодна зі сторін його багатогранної натури дає надійної опори.

Але здоровий прагматизм, і раніше визначив його життєвий шлях, завзятість і бажання працювати— приносять свої плоди. Алекс освоюється у цьому новому світі, але не залишає і спроб повернутися. Йому врешті-решт вдається використовувати хронопортал для зворотного переходу. Ось тільки ця подія відкриває такий Ящик Пандори, що всі добрі наміри виявляються саме тим, чим вони завжди й були — каменями, з яких Доля мостить дорогу до Пекла.

В огляді — мати! Без них — ніяк.

Паспорт книжки
Автор	Роман Злотніков
Назва циклу	Швейцарець
Жанри	#попаданці, #альтернативна історія
Обсяг	4 книжки
Мова	москальська

Хтось з ніком Kudeyar у відгуках до книги написав чудовий коментар, який я майже повністю наведу:

Злотніков вселяє повагу своєю сталістю. Прочитав лише шматок прологу та шматок першого розділу, і одразу ж занурився з головою у фірмовий стиль Роман Валер’їча. Це і крапки в кожній третій пропозиції, мабуть, щоб загальмувати розповідь. І різноманітні вигуки від уявного оповідача. І звуконаслідування. І чорнуха. І відпрацьована конструкція універсального виправдання «ну не було, не було», «ну неможливо було це зробити!», «Ну не знали люди про таку каверзу». Дуже по-злотніковськи. Через це на сюжет навіть не звертати уваги не хочеться.

Загалом, книга, очевидно, суцільний середняк. І стиль звичайний, і стандартна тематика. Порекомендувати це можу лише супер-поціновувачам Злотнікова.

Головний герой перших трьох книг — виходець їх поволзьких німців, який після розвалу совка перебрався до Австрії. Працює там хіміком та кляне Європу. Їде до колеги на день народження до швейцарського села. По дорозі назад вирішує оглянути руїни, і… Провалюється у минуле тисяча дев’ятсот двадцять якийсь рік.

Там випадково легалізується та патентує якийсь хімічний процес. Ліцензію продає BASF. Знаходить спосіб повернутися свого часу, але те, що він там побачив, йому не сподобалося. Чи бачите Німеччина перемогла у війні і ні в хуй не ставить унтерменшів.

І він вирішує повернутися назад у минуле і виправити те, що він накоїв.

Так і скаче туди — сюди…

Можете вважати мене мазохістом, але я люблю почитати ось таке відверте лайно! І мене вражає одна річ. Чи мені таке трапляється, чи автори такі, але мені ще не траплявся жоден автор, який рятував СРСР, який не поливав би брудом Україну. Ці довбойоби можуть пропустити будь-яку іншу колишню республіку совка, але в них мабуть станеться пронос, якщо вони не доїбуться до України!

А саме Злотніков мабуть щоранку починає з акту маструбації на портрет путіна з наступним обмазуванням свого обличчя спермою. А в унітазі у нього, напевно, карта Європи чи США. Я не психіатр і не знаю, шизофренія в нього, шизофазія чи якесь інше психічне захворювання, але цей дебіл з маніакальною завзятістю хвалить путіна і велику парашу!

Ні. Я можу зрозуміти людей, у яких у совку пройшла молодість і впала стабільність із розвалом союзу. І подобаються книжки, написані під девізом «Повернися в молодість і виїби всіх, кого хотів виїбати в класі, на районі та у всьому місті свого дитинства». Але чому всі, наголошую, всі автори подібної маккулатури хочуть нагнути Україну?!

З усього, прочитаного у Злотнікова, цей цикл залишив смердючий осад. Брехня про Україну, кремлівські пропагандистські висери, помилки в прислів’ях… Коротше. Лайно. Не читайте!

А собі хочу дати обіцянку більше ніколи не торкатися «творчості» цього довбойоба!

Вибачте за мат.

Мої рейтинги
Сюжет	★☆☆☆☆
Читабельність	★★★☆☆
Любок	★★★★★
Графоманство	★★☆☆☆