Розрив

Автобіографічний роман-концерт “Розрив” створений за всіма законами компілятивного жанру епохи постмодерну та сучасної української неогероїки. Він розповідаює про життєві переживання, протистояння характерів, кохання чоловіка і жінки, любов до рідних дітей.

“Як видно з назви, роман автобіографічний і висвітлює пекло, в якому я прожив останні два з половиною роки свого життя. У ньому змішалося все: революція, війна, розлучення, концерти Ореста Лютого, спогади юності і дитинства, цькування в пресі, наклеп, йобаний гламур і багато іншого. Скажу чесно - такою відвертою прози я не очікував сам від себе”, - зазначає автор.

Паспорт книжки
Автор	Антін Мухарський
Назва книжки	Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей. Автобіографічний роман-концерт
Жанри	#проза, #автобіографія, #18+
Обсяг	1 книжка
Мова	Солов’їна (українська, якщо не зрозуміло)

Жорстка чоловіча сповідь виснаженої людини, якій нічого втрачати. Подекуди з лайкою, цілком нетолерантна. Аде саме такою може бути справжня чоловіча сповідь. По його вже заїбали!

А ще це історія. Історія кінця радянської України та України незалежної. Історія паплюження мови. Історія скочення української еліти до стану бидла та злочини еліт та їх підсвинків проти України, її народу та мови. Історія анархічного радикально-мистецького творчого угруповання Союз Вольних Художників «Воля або смерть» та народження Ореста Лютого.

Не знаю, що можуть відчувати жінки під час читання цієї книжки, але чоловіки мають відчувати люту ненависть до «кацапських баб», покидьків, що розкрадають нашу батьківщину та таких інших. Інколи виникає незрозумілість що до самого Антіна… Тобто він заробляв по двадцять тисяч баксів на місяць у часи, коли за 200 тисяч можна було купити трикімнатну на Подолі, а потім скиглиться, що грошей немає. Шаблі попиває, новий рік в Да Вінчі святкує замість того, щоб відкласти зайві гроші на депозит.

А потім починається історія другого Майдану та Революції Гідності. І зникають всі питання до автора. А лишається лють. Злість до беркутовців, Януковича, Азарова, Пшонки, ригів… До скрежету стискаються зуби та сльози навертаються на очі. Повертається давно забуте відчуття безпорадності, яке вирувало в Україні до Майдану, почуття гордості за нашіх хлопців, що відстоювали нашу свободу, та безмерний сум за загиблими під час революції та АТО. І безсилля, що не так багато змінилося.

І тепер в мене подвійна думка, чи варто читати цю книгу жінкам? З одного боку я розумію, що вона наджорстка і наджорстока для жіночіх почуттів, а з другого боку їм треба це прочитати, щоб жінки знали, які вони — справжні чоловіки.

Ось така книга. Ось такі висновки.

Антіне. Якщо ти це читаєш, хочу тобі сказати — дякую за книгу. Я тебе підтримую, я тобі співчуваю, бажаю перемоги справедливості із питанням з дітьми та подальшої творчої наснаги.

Я не залишу рейтингів, тому що ця книга не про рейтинги. Просто раджу прочитати. Вона того варта.